Інтерв’ю дизайнера Анни Козак для ZHYTOMYRTRAVEL

Якою має бути ідеальна жінка? Гарна, жіночна, обов’язково вишукано вбрана. А ще поміркована, мудра, працьовита, любляча дружина і мама. Думаєте, таких не існує? А ми знайшли! Про культурну дипломатію, повільну моду та національний український одяг ми говорили із житомирянкою Анною Козак, дизайнеркою одягу, авторкою  українського бренду KOZZACHKA

«Люблю осучаснювати одяг. Зовсім традиційні елементи народного одягу – це круто, але це більше для музеїв. Мені здається, що люди мають втілювати в одяг власне бачення, власне ставлення і власний смак. І кожна сорочка-вишиванка має відрізнятись, має бути неповторною у кожної людини»

«ЛЮДИ МАЮТЬ ВТІЛЮВАТИ В ОДЯГ ВЛАСНЕ БАЧЕННЯ, ВЛАСНЕ СТАВЛЕННЯ І ВЛАСНИЙ СМАК»


«Я намагаюся відійти від вишиванки якнайнадалі. Ця сукня – саме «вишиванисте», що є. Ця сукня неймовірна, одна з моїх найперших робіт. Це не класична вишиванка, але є українські елементи. Рукава, крій – з традиційного. Це й одна з моїх улюблених суконь, і всі, хто таку купують, задоволені, бо її можна носити навіть з черевиками»

«МИ ХОЧЕМО ПОКАЗАТИ СУЧАСНИЙ CASUAL»

«Мене цікавлять не слов’янські, а саме українські мотиви. У росіян чи поляків своє, а мене цікавить саме наше, українське. Ми хочемо показати традиційний casual. Це дуже важливо! Щоб ці речі носились у будь-який сезон, будь-який момент, і щоб людині хотілося цю річ одягати. Я намагаюся робити boho. Це перехрещення, переплетіння традицій з комфортом. Здається, що  в цьому стилі дизайнери майже не працюють. Я чекала десь з 1996 року. Боже, коли ж ці ескізи були намальовані? Власне я 20 років чекала, допоки в Україні boho стало популярним»

«Коли жила в Ірландії, привезла вишиванку в подарунок знайомій. Вона була вражена кольорами, китицями, казала: «Яка гарна туніка, мені так подобається! Я завжди таку хотіла мати». У неї це був святковий одяг, не буденний. Із сльозами на очах колись мені сказала: «Я навіть й не думала, що колись в мене буде така. І дуже прикро, що у вас є такий національний одяг, а у нас немає»

«ТРЕБА ПОПУЛЯРИЗУВАТИ НАШЕ ЗА КОРДОНОМ – КУЛЬТУРНИЙ ЗАХВАТ КОРИСНІШИЙ»

«Треба популяризувати наше за кордоном – культурний захват корисніший. Від політики люди втомлюються, багато чого не сприймають: в кожній країні свої проблеми, а через мистецтво й традиції вони занурюються в іншу культуру. Політика ззовні, зверху, а традиції проходять у глибину людської свідомості»

«В ІРЛАНДІЇ МИ РОБИЛИ ХУДОЖНІ ВИСТАВКИ»

«Від культури та менталітету країни, в якій проходить показ, залежить сприйняття матеріалу. В Ірландії ми робили художні виставки, виставляли роботи Марини Михайлошиної – малярки, яка робила ілюстрації для дитячого варіанту «Кобзаря». Ірландці були в повному екстазі! Виставка «Ukraine Trough Fairytales» була в туристичному центрі Дубліна. Відвідувачами були не тільки ірландці, а й гості з Австралії, з Нової Зеландії. Люди виходили із захопленням в очах, тому що були в захваті від стилістики. Марина дуже-дуже цікава художниця. Вона привозила всі ілюстрації у живому вигляді. Була така цікава ірландська пара, яким років по шістдесят. Вони дуже просили купити два останні екземпляри книги, які були нашими зразками. Це були українські казки видавництва «АБАБАГАЛАМАГА». Ми не збиралися їх продавати – то були останні наклади. Нас дуже просили. Ми питали, навіщо їм українською мовою книжки, вони ж навіть не змогли б їх прочитати, навіть кирилицею літер не знають. Нам відповіли, що ці казки можна по ілюстраціям розповідати. А потім з’ясувалося, що вони вчителі початкової школи, і наші книжки купували для своїх вихованців, надихали  ними дітлахів. Така от дивовижна пара»


«Я вдягала дівчат на показі під час тижня української моди в Канаді. Вони нашу жовто-блакитну сукню довго чекали, хотіли презентувати, сперечались, хто її вдягне. Навіть трохи потішно було. Всім дуже сподобалось, багато українських речей розкупили. Загалом, дуже цікавий досвід»

«Модельєри монументальні?  (Посміхається) Ні, це, не про нас»

«Наші виставки отримали дуже багато позитивних відгуків. Ми зібрали багато грошей –  ірландці дуже щедрі. Благочинство – це частина їхнього життя. Вони дуже зацікавлені, щоб нова культура приходила до них. Я займалася саме культурною дипломатією в Ірландії і буду при нагоді знову займатися цим»

«НАВЧАННЯ Я ПОЧИНАЛА В ЖИТОМИРІ»


«Я працювала в Юдашкіна, а навчання починала в Житомирі, в училищі, потім у Вінниці навчалася на закрійницю, потім у Москві в Академії моди. Це був перший приватний заклад на основі французької школи ESMOD, дуже шанованої та відомої у Франції. Українськими мотивами тоді й не пахло! Неначе й не існувало такого. Я ще в ті часи завжди сумувала за своїм домом, за горобиною у дворі, такою гарною, рясною. Це було не так вже й далеко – лише ніч на потязі. І це була ніяка не еміграція: захотіла й приїхала. Ні паспортного контролю, ні митниць. Але якщо Україна в серці, ти вже її звідти ніяк не відбереш!»

 «МІНІМАЛІЗМ – ЦЕ ЗАРАЗ СВІТОВИЙ ТРЕНД. НАМАГАЮСЯ КУПУВАТИ РЕЧІ СВІДОМО, ЩОБ НЕ ЗАХАРАЩУВАТИ СВІТ»

«Мінімалізм – це класно, це зараз світовий тренд, і я його дуже підтримую. Для мене це завжди було значно органічніше, ніж марнотратство. Намагаюся купувати речі свідомо, щоб не захаращувати світ, в якому криза надвиробництва. В Європі це дуже відчувається, величезне, масове надлишкове виробництво. Ця тенденція відчувається і на природі, і на свідомості дітей – все знецінюється. Тому закликаю людей акуратно купувати речі. Можна заплатити трохи більше , але купити щось цінне, що ти будеш зберігати у шафі по 8-10-15 років, а не купувати щось швидкоплинне. Звичайно, такі речі теж мають бути, але їх не потрібно мати багато, тільки для настрою. Цим не треба захоплюватись. У дітей моїх подруг, подруг моєї доньки бачила такі собі «вибухи»: нічого не можна знайти, все не дуже якісне, нічого не цінується. Я за «повільну моду» – так називається течія. Не fast-food чи fast-fashion, а повільна мода»


«Чоловік чекав від мене вишиванку років п’ять, може навіть і зневірився, що хоч колись її матиме (Сміється) Але зараз носить її з великою гордістю. Вишиванка йому дуже подобається, хоч для нього це також туніка. Власне, це не класична вишиванка, а такий трохи спортивний варіант. Для сина вже другий рік лежить сорочка. Він просить, щоб я її швидше доробила. У нього була вишиванка, але він з неї вже виріс. Я пообіцяла, що до літа дороблю. Зараз на черзі для нього куртка-бомбер з українськими елементами»

«У моїх дітей все трохи інакше: свої дитячі спогади, свої історії. Вони зараз взагалі інші, це діти іншого світу, іншої культури. Коли у батька одна культура, у матері інша, і всі взагалі живуть у третій країні, діти не знають кордонів  однієї культури, всю культуру розглядають як світову. Вони громадяни світу»

«КОМАНДА У НАС «ЗАЧЬОТНА». ПРАЦЮЄМО МАЙЖЕ ДВА РОКИ, І ВІД НАС НЕ УХОДЯТЬ»

«Команда у нас «зачьотна». Працюємо майже два роки, і від нас не уходять. Дівчата приходять і залишаються. Сподіваюся, що так буде завжди, бо ми працюємо заради однієї мети. Ми ідейні дівчатка!»


«Ми любимо яскраві, помітні речі, єдині в гардеробі. Нехай це буда така річ, яку хочеться вдягти, бо вона приносить радість. В цьому наша ідея, концепція»

«ТРЕБА ДАВАТИ ЛЮДЯМ ІДЕЇ. І ЯКЩО КОМУСЬ ХОЧЕТЬСЯ ЩОСЬ РОБИТИ, ЦЕ ЗНАЧИТЬ НАША МЕТА ДОСЯГНУТА»

«Хочеться не багатих дамочок вдягати, а молодь, щоб це вписувалося в їхні наряди, їхні look , щоб це було для них рідним. Однієї вишиванки мало. Є ще багато чого. Наприклад, червоні лляні штани чи кюлоти. Передбачаю, що це буде хіт сезону цього року!  Або сердаки. А загалом мені подобається, коли беруть наші ідеї і шиють самі. Якщо ти не можеш дозволити собі купити дорогу ексклюзивну авторську модель, можеш зробити власну модель з українським елементом, наприклад, вставити мереживо, китиці доробити або попросити бабусю зробити вишивку на велюровому піджаку, щоб вийшов сердак. І буде новий стиль. Треба давати людям ідеї. І якщо комусь хочеться щось робити, це значить наша мета досягнута»

АВТОР: